Вечорниці “В кожній хаті на Вкраїні варять вареники нині”

Вечорниці “В кожній хаті на Вкраїні варять вареники нині”

1 учень . Доброго дня, добрі люди!
2 учень. Доброго вам здоров’ячка!
1 учень . На землі великій
Є одна країна:
Гарна, неповторна,
Красна, як калина.
І живуть тут люди
Добрі, працьовиті
І скажу до речі,
Ще й талановиті.
2 учень. Землю засівають 
І пісні співають,
На бандурі грають
І вірші складають
Про ліси і гори,
І про синє море,
Про людей і квіти…
То скажіть же, діти,
Що це за країна?
Всі. Наша Україна!
1 учень. Здавна існувала у нашого народу чудова традиція – вечорниці. Віддаючи шану минулому, беручи усе найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо усе найдорожче, що є у народу: його мову, пісню, історію…
2 учень.  Давайте завітаємо до однієї з українських хат, де на нас уже чекають добрі господиня і господар.
 (Біля столу сидить дід, товче часник, баба витягає з печі горщика рогачем).

Хазяйка.  Діду, годі тобі вже той часник товкти. На, вдягни чисту свитку, бо незабаром діти прийдуть на вечорниці.

Дід. Га! Ти до мене? 

Баба. Ні, то я Миколі Угоднику кажу.

 (Дід підходить до ікони, хреститься: «Святий Микола Угодник…»).

Баба. Та то ж Матір Божа! Зовсім сліпий старий. Нічого не бачить. Та сорочку обтруси, та бороду розчеши, а то висить, як собачий хвіст.

Дід. О! Собачий хвіст каже!

(Стукіт у двері. Заходять дівчата, вклоняються).

Діти. Добрий вечір, господарі милі, ми до вас на вечорниці завітали. (Дід з бабою вклоняються).

Разом. Добрий вечір, дівчата, заходьте до хати. А де хлопці?

Хлопці (стукають у двері). Пустіть до хати, бо нема де ночувати.
Дівчата. Гарненько попросіть.
(Хлопці знову стукають)
Дівчата. Хто там стукає?
Хлопці. Пес рябий, баран крутолобий, ведмідь клишоногий, пустіть до хати.
Дівчата. Не пустимо! Ми візьмемо рогатини, поламаєм ваші спини.
Хлопці. Дівчатонька, голуб'ятонька, ми ж прийшли не битися, ми ж прийшли веселитися!
Дівчата. Тоді заходьте.

Дівчата. Подивіться-но, дівчата,
Чи у нас немає
От такого-то роззяви
Панаса Халяви.
Хлопці (удають, ніби сердяться, відповідають співомовками).
Галі скажеш про роботу,
Галя зразу в лайку,
На язик же вона грає,
Як на балалайку!
Дівчата. Прийшов ледар мене сватать,
Вимага придане,
А я йому показала
Кошеня булане.
Хлопці. Із Наталкою нам горе —
Як на поле: «Ой, болить!».
А до хлопців на веснянку
Через все село біжить.
Дівчата. Вася в танці, на гулянці
Наче парубок як слід,
А як прийде на роботу —
Не то баба, не то дід.

Хлопці. Ой, Тетяно, що з тобою?
А я ж нездорова.
Накрутила кучері,
Вищипала брови.
Дівчата. У суботу на роботу
Нехай їде мама,
А в неділю на музики
Я побіжу сама.
Болить мені попід груди,
Коле мені в боці,
Треба мені лікаронька —
Молодого  хлопця.

Баба. Годі вам, дівчата. Хлопці! Не ображайтеся, сідайте.
Розкажіть що у світі діється, а то ми тут у хаті, нічого не бачимо.
Хлопець 1. (розповідає небилицю). Слухайте ж, розкажу, що колись зі мною було. Було ще тоді, як мого батька й на світі не було, а ми з дідом удвох на печі жили, та ще й добре жили, на камені хліб сіяли. Та було в нас п'ять курок дійних.
От раз дід мені й каже: «Піди на ярмарок та купи там кобилу та сокиру!».
Поїхав я на ярмарок, купив кобилу та сокиру, узяв сокиру в тороки і поїхав собі додому.
Моя кобила: «Трюх - трюх», а сокира: «Цюк - цюк» та й відрубала кобилі ногу. А я, бач, був собі хлопець не дурний. Зліз із кобили, взяв сокиру, зрубав найвищу вербу та й прив'язав її кобилі замість ноги.
Сів ото я та й поїхав. їхав, їхав і зачепилася моя верба аж за самісіньке небо. Що тут робити?

Поліз я по тій вербі та й виліз аж на небо. Іду, дивлюся, до раю дійшов. А в раю річка сметани тече, понад нею дерева ростуть, а на них усе гречані вареники висять — та такі здорові! Попід деревами люди лежать, як тільки який їсти захоче, зараз рота роззявить, а вареники з дерева та в сметану, а тоді прямо йому в рот.
Вирішив і собі прилягти та гречаних вареників попробувати. Ліг, лежу, тільки роззявив рота... прокинувся...
Всі. Ха-ха-ха!

Гриць. Христя, ти мені ледь ногу не оддавила.

Христя-мистя

Вуха з листя,                                       

Ніс — цибулька,

Зверху гулька.

Христя.

А ти Гриць пихатий,

Соломою напхатий,                            

Гвіздочками прибитий,

Щоб не був сердитий.

Баба. Та годі вам, дітоньки, сваритися, краще, дівчата, беріть нитки та вишивайте рушники.

Дівчина. Нехай нитка вправно в’ється,

Візерунками кладеться.

І на серці тепло буде,

Вишиванка душу збуде. 

Пісня «Мамина сорочка»

 (До хати з сільничкою заходить Одарка, в очіпку та у дукатах).

Одарка. Ой, кумонько, серденько, прийшла до вас позичити трохи солі, бо у нас вся вийшла. Та бачу, вам не до мене. Піду.

Баба. Та що ти, Одарко, проходь та посидь з нами трішечки.

Одарка. Та ні, Василь лаятися буде. А втім… нехай собі лається. Зостануся. (Сідає на лаву). 

Дід. Ви собі сидіть, а я піду сітку підлатаю.

(Коло хати дід латає сітку, іде молодий хлопець).

Хлопець. Діду, як ваше село називається?

Дід. Га? Що ти кажеш?

Хлопець. Я питаю, як ваше село називається?

Дід. Га? Кажи голосніше.

Хлопець. Я питаю, як ваше село називається? Ну, «дєрєвня».

Дід. А-а-а. Дерев’я. Є у нас дерев’я. Берези, клени, тополі.

Хлопець. Та ні. Я питаю, ну, хто у вас у селі найстарший?

Дід. А-а-а. Найстрашний — моя баба.

Хлопець. Та ні, ну, кого у вас, у селі бояться?

Дід. Бугая. Як задере хвіст, то старе й мале тікає.

Хлопець. Ой, діду, та я вже не можу. Піду.

Дід. Е, ні. Зажди. Я відповів на твої запитання, тепер і ти відповідай на мої. Іду це я вранці по березі річки, а воно плиг у воду і попливло, і попливло.

Хлопець. Може то жаба?

Дід. Та ні, не баба. Баба здорова, а воно маленьке.

Хлопець. Може то щука?

Дід. Ні. Не щука.

Хлопець. Може то окунь?

Дід. Ні, не боком. Сам бачив прямо пливло.

Хлопець. Ой, діду, я вже не можу. Піду. До побачення.

Дід. От козак, так козак. На вечорницях всі дівчата його будуть. А заходь, хлопче, до нас на вечорниці.

Хлопець. Добрий вечір вам, люди добрі.

Баба. Сідай до гурту.

Дівчина. А чи чули ви новину? Галину заміж хочуть віддати ..

Дівчата. За кого?

Дівчина. За Гриця.

Дівчина. За  оцього ледацюгу-лежибоку? Ой, людоньки..бідна ж Галина буде…

Пісня «Грицю, Грицю до роботи»

1 дівчина. Хлопці, дівчата, а хто знає дражнилки? Я знаю про Микиту.

Микита, Микита

Вигнав воли на жито,

А сам пішов до хати

Вареники уплітати.

2 дівчина.

Назарко, Назарко, Назар

Пішов на базар

Там купив порося,

Воно вирвалося.

3 дівчина.

Степан, Степан,

Упертий, як баран.

Поїв бабин медок

Та й сховався в куток.

4 дівчина.

Юрко, Юрко

Розлив молоко.

Його батько — ложкою,

А він дрига ножкою.

5 дівчина.

Іван-барабан

Під пічкою ріс.

Яєць наніс,

На базар поніс.

На базарі не купили,

Лиш Івана відлупили.

Баба. Ну годі вже вам, дівчата, щось ви сьогодні дуже запальні. Знаю, що ви хлопців любите і виглядаєте їх.

Пісня «Сиділа під грушкою»

Дівчина.

Я — дівчина з України,

Коли хочте знати.

Хочу вам заспівати

І потанцювати.

Ой, прошу вас, любі друзі,

Не бороньте того,

Нехай буду пам’ятати

Віка молодого.

Український танець.

Баба. Дякую вам, дівчата, ви молодці, а я…

І така вже я ледача,

Отака у мене вдача.

До роботи я байдужа,

А пісні люблю я дуже.

Пісня «ГОСПОДИНЯ  ГАРНА  Я»

(До світлиці ввалюється Омелько. В руках-бублики, за пазухою цукерки та яблука. Не вітаючись, йде через кімнату, на ходу щось жує.)

Петро. Агов, хлопче, а ти хто такий?

(Омелько бурчить щось з напханим ротом, розштовхує хлопців та вміщується на лавці)

Наталка. Як тебе звуть, хлопче?

Омелько. Як мого тата.

Петро. А тата ж твого ж як?

Омелько. А так, як і мене.

Петро. Ну, то хоч як тебе кличуть, коли час їсти?

Омелько.  Мене їсти кликати не треба. Я, однак, завжди першим приходжу (виймає з-за пазухи яблуко, починає їсти).

Дід (знімаючи капелюха) Добрий вечір. А чи пустите мене до гурту?

Наталка. Ласкаво просимо, дідусю.

Дід. Оце йду селом, іду…Хай, думаю, загляну до вас, молодята, на вогник. Давно я на вечсрницях не бував, ще відтоді як…Дай Бог памяті. Забув. Ну, Бог з ним.

Петро. Сідайте, дідусю, де вам зручніше.

Наталка. Та й будете підказувати нам, як було на вечорницях колись, аби ми бува чого не переплутали.

Дід. Гаразд, тільки не кажіть моїй бабі Палажці, бо ж засміє, бісова личина.

(Входить Іван та Микола )      

Петро. Здрастуйте, люди добрі. А звідкіль це ви такі взялися?

Іван. Та… то… з роботи .

Петро. З роботи? А що ж ви там робили, Іване?

Іван. Та нічого.

Петро. А ти, Миколо?

Микола. А я…а я, а я Миколі допомагав.

Петро. Он воно як?

Микола. А тут що за оказія?

Наталка. У нас вечорниці. Приєднуйтесь до гурту, хлопці.

Микола. Як каже моя жінка Хвеська, і родився, і хрестився, а а такого дива не видав, щоб у наші дні та вечорниці. До речі, а Хвеськи моєї тутечки  немає?

Наталка. Та ні, тітоньки Фесини тут не було.

Микола. Слава тобі, Господи. (сідає).

Петро. Щедра наша земля українська. Щедра на хліб і на пісню.

Наталка. На дівочу красу і парубочу силу.

Омелько. І на вареники…

Петро. На умілі руки майстрів.

Наталка. На вишивальниць і килимарниць.

Омелько. І на господинь, які варять добрий український борщ з пампушками.

Петро. А ще славиться наша земля своєю…

Омелько. Ковбасою.

Петро. Ну чого ти весь час втручаєшся, хлопче. Хто ти такий врешті-решт?

Омелько. А не скажу.

Іван. Та це ж, Омелько.

Петро. Який це Омелько? А=а …Чи не той – то Омелько, що дуже кмітливий.

Іван. Той-той.

Омелько. Ану, побачимо, хто кмітливіший.

Стоїть соснина, на соснині конопля, на коноплі глина, НА ГЛИНІ КАПУСТА, А В КАПУСТІ СВИНЯ.

Петро.  От І не вгадаю, а ти Наталко?

Наталка. Що ж воно таке?

Омелько (підходить до столу)

Стоїть соснина (показує на стіл), а на соснині-конопля (скатерка), а на коноплі-глина (горщик), на глині-капуста, а в капусті-свиня. Обід на столі.

Петро. Давай ше Омелько.

Омелько. Був у воді, був у маслі, у нірку упав, хоп-і пропав.

Дівчина. Вареник.

Омелько. Відгадали.А ось ще одна. Не сіяно, не кошено, не віяно, не молочено, водою змочено, каменем придавлено.

Петро. Рятуйте, люди добрі, бо Омелько нас на всю Україну осоромить.

Дівчина. Та це ж сир. Щось у тебе, Омелько, усі загадки на одну тему.

Омелько. Ну та й що, зате які смачні.

Наталка. Отож_то й воно. А хіба у нас немає інших загадок? От, наприклад, голубий шатер увесь світ накрив.(Небо). А ось ця, Стоїть Гася, надулася, полу одкрила, людей впустила. (Хата).

Дівчина. А ось цю хто відгадає. Хто завжди правду скаже? (Дзеркало).

А хто на своєму віку двічі родиться? (Курча).

Дівчина.  А можна я загадаю? Пять комірок, одні двері. (Рукавичка).

Дівчина. Ось ще одна. Обидва схожі, як брати, завжди удвох, куди не йти, ми під столом, коли їдять, під ліжком ми, коли всі сплять. (Чоботи).

Петро.  Досить, досить вже загадок, давайте краще заспіваємо.

Пісня «Хлопці кучеряві»

Петро (штовхає Миколу). Миколо, що з тобою, чому ти такий невеселий? Скоро будемо варенички їсти, мабуть, твоя жінка не часто тебе вареничками балує?

Микола. Ой, Петре, які там вареники, вона тільки й знає, що по селу язиком тріпати, от біда.

Петро. Правда ваша, куме, нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами тримати.

Микола. Не повірите, тільки що почує, зараз уже задзвонила по всьому селу: ой, кумочко ріднесенька, що я чула, та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це так, що й нікому знати не можна, а я це тільки… І почала, а та почула…та й другій кумі, а та третій. Ось така у мене Хвеська. Просто хоч нічого їй не кажи. Уже я її прохав, і вмовляв, і сердився – нічого не помагає. Ось раз поїхав я орати та й виорав скарб. І думаю собі: як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, по всьому миру рознесе. Що його робити? Думав-думав та й надумав. Наступного дня пішов я на базар: купив бубликів та зайця застреленого, а вертаючись з базару, повернув до річки та й зайця закинув у ятір, рибу порозкидав попід кущами, а бублики почіпляв на груші. Тоді вертаюся додому і гукаю Хвеську: «Жінко, ходімо у ліс, пошукаємо, чи не приткнулася там риба, то позбираємо.»

Хвеська. Ти що, чоловіче, здурів? Щоб у лісі риба?

Микола. Але ж пішли. Назбирали повнісіньку корзину риби. «А що, Хвесько, не казав я тобі?»

Хвеська.  Оце диво так диво. І родилася, і хрестилася, а такого не бачила.

Микола. Ну, добре, ходімо лишень до річки, чи не піймавсь, часом, заєць?

Хвеська. Чоловіче, чоловіче, дивись, бублики на груші, та як же це так? Де це видано, щоб бублики на груші?

Микола. То, мабуть, бублейна  хмара йшла й зосталися бублики.

Хвеська. Ой, Миколо, дивись, заєць у ятері.

Микола. Ходімо, Хвесько, додому. Вдома я признався жінці, що знайшов скарб та й приказав мовчати. Мучилась, мучилась Хвеська терпіла, терпіла, а тоді розплескала по всьому селу про гроші, про зайця, про бублики.

Хвеська. Неправда. Я тільки сказала кумі Маланці, і кумі Маринці, а ще Палажці й Катерині. Я тобі зараз покажу…

Дід. Годі вам сваритися, стривайте. Правда то чи брехня, то таке діло. А у нас вечорниці, тож давайте будемо співати, веселитися, а не патрать своїх чоловіків і сваритися.

Парубок. Щось ми, хлопці, засиділись. 
Гей, музики, заграйте такої, 
Щоб аж у хаті було тісно. 
(Гра на музичних інструментах).  (У цей час Семен засипає на стільці.) 
Дівчина: Хлопці, дівчата, дивіться! 
Наш Семен заснув! 
Семен: - Га! Що? Я не спав! 
Дівчина: Ти спиш, Семене, при вікні? 
Семен: Ні! 
Дівчина: То, може, плачеш в тишині?     
Семен: Ні! 
Дівчина: Одержав вісті ти сумні? 
Семен: Ні! 
Дівчина: А двійок не було в ці дні? 
Семен: Ні! 
Дівчина: То просто думаєш, дивак! 
Семен: Так. 
Дівчина: Про що ж ти думаєш, Семене? 
Семен: ( відштовхує дівчину)
Щоб відчепилась ти від мене! 
Дівчина: Вже й вечірній морок висне. 
Нічка зорі запалила. 
Українська наша пісня 
Серце й душу звеселила. 
Пісня «Тільки в нас на Україні»
Хлопець . Коли я був би президентом,
Я б був на вигадки мастак,
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, ось хоч так:
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих,
І ніжки з холодцю, свинячі,
Щоб з часником росли на них.
Замість лози — росли б ковбаси,
А листя все було б — млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрохів.
Ставки б з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги,
В ставках вареники б стирчали;
Товсті, гарячі і пухкі.
Всі. Ото добро було б.

Дівчина. Ой, мабуть, давайте, люди, 
За гостину дякувати будем 
І за те, що гарно приймали. 
І за те, що смачно частували. 
Хлопець.  Нехай ваша добра хата 
Буде радістю багата 
І ділами, й пирогами, 

І гостями, і друзями. 
Дівчина.  А ще бажаємо сили, 
Щоб ніколи не хворіли, 
Щоб люди поважали, 
Щоб діти шанували. 
Хлопець: Щастя, здоров’я не на один рік, 
А на цілий вік! 
Дівчина.  Отакі-то вечорниці! 
Добраніч, господарі! 
Всі. На все добре! 
Хлопець. А на прощання заспіваємо ще пісню та й 
розійдемося по домівках. 
Пісня «Як у нас на Україні» 

Дівчина. Ну, вже нам час додому. Дякуємо господарям за теплий прийом. 

Дід і Баба. І вам дякуємо, що розвеселили нашу оселю.

Прощавайте, люди,

Час додому, час.

Хай добробут буде

На столі у вас.

І в вас, і в нас

Хай буде гаразд.

Щоб ви і ми

Щасливі були.

Жито та пшениця

У полі родили.

Гуси, кури, вівці

По дворі ходили.

Щоб світило сонце

У ваше віконце.

Мир вашій родині,

Щастя Україні.

____________________________________________________________

"Герої не вмирають"

'В.1.

Україно мила, краю мій чудовий!
Чи є в цілім світі ще така краса?
Весно наша рідна в запахах бузкових,
В голубім серпанку дівчини коса.
В.2.Весно наша рідна в запахах бузкових,
В голубім серпанку дівчини коса.
Вся в садках вишневих, у пахучих м’ятах,
В розлогих долинах яблунь пахне цвіт,
Земле ти вродлива, земле ти багата,
Де такої вроди знайдеш дивоцвіт?
Земле ти вродлива, земле ти багата,
Де такої вроди знайдеш дивоцвіт?

В.1.

Червоніє калина.

В.2.

  Зеленіє верба.

Разом: Добридень тобі, Україна моя!

В.1.

 Добрий день всім вам, хто завітав до нас сьогодні.

В.2.

 Ми раді вітати вас у цьому залі, на святі патріотичної поезії і пісні, яке ми присвячуємо героїчному минулому України і бойовим подвигам сучасних захисників Вітчизни .

Разом: Нашій Україні.

В.1.

Моя соборна, суверенна,
Красуйсь в калиновім вінку!
Віками мучена, стражденна,
Тебе, усміхнену таку,        
Любила і любити буду!
Ти в вишиванці, як і я…  
Ти дорога своєму люду,                                                                                                   Священна матінка моя!       
Вітчизно мила, земле рідна,
Ти нездоланна навіки!                 
Гостинно, радісно,привітно
Всім простеляєш рушники!

В.2.

 Розпочинаємо наше свято патріотичної пісні та поезії із віршів  Великого Кобзаря - Невмирущого пророка України,   який не тільки мріяв про нашу Незалежність, а й усе своє життя поклав на вівтар цієї мети і  засвідчив перед усім світом могутність українського народу, могутність нашої нації, її духовне коріння, її славу.
/Виходить читець, в руці тримає розкритий "Кобзар". Стиха звучить бандура/.

«І мертвим, і живим, і ненародженим» (уривок)

В.1.

Сьогодні Шевченко – не просто автор «Кобзаря».  Нині він набагато                ближчий, живий, бо безпосередньо пов’язаний з подіями наших днів – з конкретними людьми … Це той поет, чиї слова на Майдані читав герой Небесної сотні Сергій Нігоян:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.                                                                                                              Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

І саме сильне слово Шевченка надихає, додає впевненості у нашій боротьбі за суверенність і волю.  

В.2.

 Не судилося Україні вибороти незалежність в 1917 році, коли впали мури російської темниці і, здавалося, невольниця Воля усміхнеться всім народам. Держава проіснувала недовго. Вистояти не було сили. В боротьбі за волю славні сини України віддали найдорожче - життя... Та народ пам’ятає своїх лицарів і слава про них не вмре, не поляже...
П. Тичина «Пам`яті тридцяти».

В.2.

 Терези історії переважили в сторону зла... Наша Україна випила повну чашу концтабірного соціалізму. За 70 років існування УРСР через концтабори, в’язниці і заслання пройшли мільйони українських громадян. На розправу катам було віддано цвіт української інтелігенції: Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Олександр Олесь, Василь Симоненко…

В. Симоненко «Задивляюсь у твої зіниці».

В.1.

Збулося довічне прагнення нашого народу. Збулося те, за що страждали і гинули, боролися і вболівали, для чого жили і працювали мільйони синів і дочок України - впродовж років, десятиліть, століть... Те, що було провідною зорею для геніїв її духу, - і що було їхнім незабутнім болем і тяжкою мукою...

В.2.

 Воскресний день настав!.. 24 серпня І991 року проголошено Днем державної незалежності. Слава Україні! Слава! Героям її - слава!

Володимир Миколайчук «Серпень І991-го»

В.1.

Здавалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось. (виходить дівчинка в образі України):                                                                                                                          - Що робиться з тобою, чому ти плачеш,  Україно?

 Україна:  В вогні та диму страдають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів,сестер,побратимів.

«Небесна Сотня»…Юнаки,батьки

Їх імена мені ніколи не забути – Вони ж за мене полягли,                                                                                             Так як і ті, що захищали Крути.Щемить у грудях, і душа болить                              За долю мого рідного народу. Але у серці іскра ще горить,                                       І не втрачаю віру у свободу.

В.2.

На тебе боляче дивитись,Нам залишається молитись.                                                                                            Молитися за волю, за народ,Щоб вже кінець-кінцем Добитися свобод. І вийти з клітки поневолі, Бо нам кріпацтва вже доволі.                                         Невже настали Сталінські часи?                                                                                  О, Боже наш, ти нас спаси!                                                              Врятуй нам неньку Україну, І не зроби з неї руїну.                                                                          Ми миру хочемо, добра,Щоб Україна вільною була́.                                                           Всевишній, нам допоможи,І  Батьківщину збережи!

Вірш «Мамо, не плач» Оксани  Максимишин-Корабель.

Вірш «Герої не вмирають».

В.1.

Сьогодні на нашу рідну землю прийшло нове лихо -  антитерористична операція на сході України. Майже рік ми не можемо спати спокійно: знову гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них – наші земляки, які не задумуючись пішли боронити кордони держави.

В.2.

Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,                                                                                            Не в Іраку чи десь там в  Чечні,
А в вишневій моїй Україні.                                                                        Саме тут всі її вояки  
Схід країни від зла захищали,
Бились на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливали.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддали найцінніше – життя,
України найкращі сини!

Вірші А. Дмитрук: 

1. «Це моя і твоя війна»

2. Небо падає

3. Умирают все одинаково

4. Альбіна Смолянська  «Надто багато…»

Презентація «Хоробрі серця Гайворонщини»

В.1.

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми – українці?

В.2.

Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчилися мовчати!

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

В.1.

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій збагнути незмога,

Чом солодшим од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?

В.2.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити і хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?

В. 1.

 Події на сході України породили нових героїв України, які не шкодують ні свого життя, ні свого здоров’я заради свободи і волі, заради суверенітету країни.  Символом незламності і незламності духу  стала для людей всього світу українська  льотчиця Надія Савченко.  Нею захоплюються композитори і поети вона надихає на створення пісень та поезій.

 Юрій Крим «Болить»

Випробування, що випали на долю України, не зламали нас, а скоріше навпаки зробили сильними. Об’єднавшись, ми сьогодні допомагаємо нашим бійцям на передовій. Учнівський та педагогічний колектив нашої школи протягом минулого року долучились до волонтерського руху і підтримали наших захисників.

 Дитячі малюнки та інші творчі доробки піднімають бойовий дух в наших мужніх воїнів.

Презентація «Волонтерський рух»

В.1.:  На жаль, не всім мужнім бійцям судилося повернутися живими. Вони полягли навіки. (презентація «Герої не вмирають»)

Згадаємо їх імена це - Валерій   Миколайович Грабовий, уродженець с. Бандурвого, десантник 25-ої окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, загинув в ніч з 13 на 14 червня.  При заході на посадку в аеропорту Луганськ терористами цинічно та підступно пострілами із зенітної установки та крупнокаліберного кулемета уражено військово-транспортний літак Повітряних Збройних Сил України ІЛ-76, де перебувало 49 десантників серед них і Валерій Грабовий.

В.2.

 Згадаємо Ярослава  Шимчика,  солдата, радиста радіогрупи 1-ого батальйону 3-ого окремого полку спецпризначення (м.Кіровоград). Загинув 29 липня 2014 року в м. Сніжне Донецької області, виконуючи  бойове завдання. Був убитий із засідки терористами. Ярославу було всього 22 роки.

В.1.

Згадаємо Олексія Глобенка, головного сержанта роти спеціального призначення. Загинув 29 липня 2014 року, під час нічного обстрілу сепаратистами з мінометів, реактивних систем залпового вогню та гармат.  Олексію Глобенку на момент загибелі виповнилось 26 років.

 В.2.

 Гайда Ярослав, народився і помер в рідному с. Таужне. Загинув не на полі бою, але, безумовно, важкі випробування війною і стали причиною передчасної смерті Героя.

Слава Героям!

В.1.

Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву.

В.2.

Пам'ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Наречених, що не долюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?

В.1.

Хай горять свічки, як болючий щем про наших героїв, які навічно стали журавлями…

Звучить «Реквієм». Вихід  учнів зі свічами пам’яті.

В.1.

 Найвищою нагородою тих, хто уцілів, -  є життя, а для загиблих – пам'ять.

В.1.

 Роки…Скільки б їх не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з АТО. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

Хвилина мовчання.

Пісня «Боже, Україну збережи».

В.2.

Україно моя барвінкова,

Я переконаний твердо у тім,

Що мені усміхнулася доля

Народитися під небом твоїм

В.1.

Я пройду по твоїх росянистих,

Незабутих козацьких степах,

Де Чумацький возами повиснув,

Де сам день чебрецями пропах.

В.2.

Рідна земле, моя Україна,

Знаю житимеш ти у віках,

І цвістиме довічна калина,

Буде небо купатися в житах.

В.1.

Ми розправимо крила у леті –

Не здолають нас люті вітри,

Бо на сонячній наші планеті

Українські цвітуть кольори.

В.2.

Відродився прадавній наш корінь,

Голос предків озвався мені,

Засвітилися провісницькі зорі,

Усміхаючись нашій весні.

В.1.

Всі ми діти українські, вкраїнського роду.

Українці – то є назва славного народу,

Україна – то край славний, аж по Чорне море,

Україна – то лан житній і степи, і гори.

В.2.

І як нам України щиро не кохати,

Адже нас по-українськи вчили розмовляти,

І як нам України щиро не любити,

Тут ростем ми, тут навчають нас, як  у світі жити.

Разом

Любим тебе, Вітчизно, мила Україно,

Бо щастя жити ти усім дала.

Для нас ти одна, ти рідна і єдина,

Ми зробим все, щоб ти завжди цвіла.